Микола Трапенок: Півсторіччя на урані

Микола Трапенок півсторіччя присвятив справі дослідження й розробки уранових покладів. Його досвід роботи у гірничій галузі складає в цілому приблизно 60 років. Географія зайнятості та відряджень простягається від Сибіру до Західної Європи – і це в радянські часи! Зараз Микола на пенсії, він живе в невеликому будиночку в Жовтих Водах, місті, в якому він пропрацював 45 років, з яких 17 – головним інженером на комбінаті з видобутку уранової руди (читайте більше про СхідГЗК). Ми вирішили провідати його вдома. Перше, що ми побачили, увійшовши до будинку, – велика фотографія однієї з шахт СхідГЗК на стіні.

Гірнича справа як спосіб виживання

Микола Трапенок є уродженцем малого села в Центральному Сибіру. Він був четвертим з семи дітей у сім’ї. «Коли почалась Друга світова війна, батька забрали до армії. Потому наше життя стало жахливим. Ми ледь виживали», – пригадує він. Закінчивши школу, Микола поїхав до Іркутська за 500 кілометрів, сам, без грошей, без пожитків, навіть без змінного одягу. Його мати дала йому лише трішки їжі, щоб перекусити в потязі. Він хотів вступити до гірничого інституту в Іркутську. «Чому гірничого? Пояснення просте: там була найвища стипендія». Микола почав працювати на рудниках ще в студентські роки. «Інші студенти влітку їхали на канікули. Мені доводилось залишатися і заробляти на хліб насущний».

Три роки з в’язнями і п’ять років у Східній Німеччині

Після випуску Миколу перевели на Колиму (система працевлаштування для випускників була централізована: їм доводилось певну кількість років відпрацювати у місці, вказаному університетом). Колима була відомим місцем заслання, і разом з в’язнями Микола три роки працював на олов’яних копальнях.
Потім його відправили у Забайкалля на молібденові рудники, та його посада змінилась: він став начальником рудника. Він швидко зростав по службі. У 1958 році його викликали в обласний осередок комуністичної партії, де він одержав особливу пропозицію. Чи не хотів би він поїхати за кордон і розробляти уранові копальні в Чехословаччині або Німецькій Демократичній Республіці? Микола звернувся за порадою до дружини, вірної супутниці у всіх його подорожах. «Нам нічого втрачати», – такою була її відповідь. Документи були оформлені швидко, і до кінця року родина вже переїхала до Карлмарксштадту в Східній Німеччині. Він почав працювати з ураном і займався ним до виходу на пенсію.
П’ять років у Німецькій Демократичній Республіці Микола обіймав посаду головного інженера і працював з робітниками з різних країн. Більшість його колег були німцями.
Він показує нам альбом фотографій, а потім ще один, зі смішними малюнками. Коментуючи фотографії, він вірно вимовляє якесь німецьке ім’я. Наш колега з Німеччини, Алекс, заінтригований: «Sprechen Sie Deutsch?» На наш превеликий подив, Микола відповідає хорошою німецькою. Наступна розмова між ними залишає тих з нас, хто не володіє німецькою, за бортом, але, очевидно, приносить велику радість як Миколі, який не спілкувався нею вже понад 40 років, так і Алексу, який, безсумнівно, не сподівався поговорити рідною мовою в Жовтих Водах!

Оселитись у Жовтих Водах і подорожувати Європою

Саме Жовті Води стали наступним пунктом призначення Миколи. Спершу він був головним інженером на одному з уранових рудників, а тоді головним інженером найбільшого у Жовтих Водах підприємства – СхідГЗК.
Як би дивно це не здавалось, працюючи на надтаємному підприємстві колишнього СРСР, Микола Трапенок міг виїздити з країни та відбував у відрядження в багато східноєвропейських країн. Окрім того, він побував у Франції і навіть Італії. Щоправда, не туристом, але факт залишається фактом, позаяк тим, у кого був доступ до будь-чого, що хоч здалеку нагадувало «державну таємницю», не дозволялось покидати територію СРСР протягом усього життя. Мабуть, Миколу вважали дуже надійним, якщо він одержав такий дозвіл.
Його досягнення були високо оцінені країною Рад. Микола показує піджак, вкритий медалями за трудові досягнення. Він є почесним громадянином Жовтих Вод. «СхідГЗК – це моє підприємство. Моє життя».