Микола Пошивайло: Між мистецтвом і показом, гончарних справ майстер

Микола Пошивайло здобув у Опішному особливий статус. Цей геніальний гончар продовжив родинну традицію і несподівано, у процесі роботи… став місцевою знаменитістю. Сьогодні його портрет використовується на рекламних плакатах Національного музею-заповіднику українського гончарства, а відвідувачі музею можуть навіть взяти у нього автограф!

Гончар у променях слави

Моїм першим враженням про Миколу Пошивайла стало те, що він нагадує «особливого гостя-зірку». Здавалось, він з’явився нізвідки. Ми помітили цього літнього гончаря з молодими очима лише тоді, коли екскурсовод попросив нас озирнутись. Він нібито був учасником міні-вистави, організованої для нас. Його спокійний голос під час опису операцій з глиною та впевнені рухи позбавили нас дару мови, поки ми спостерігали за його роботою. Мені й досі здається, що перед нашими очима Микола Пошивайло творив диво. Він був схожий на ремісника, який щойно зійшов з середньовічного полотна. Проте, таке враження було у значній мірі результатом ефективної роботи працівників музею. Вони створили особливу програму для прийому важливих гостей, а родзинкою вистави був Микола. Ось так цей літній чоловік став «гончарною зіркою» Опішного, і утримує цей статус десятиріччями. Завершивши глечик, майстер позує для камери – це теж частина роботи будь-якої справжньої «зірки».

Сімейний бізнес

«Це робив мій батько, а до нього – його дід», – каже 77-річний гончар про витоки своєї професії. Щоб побачити, як майстер живе насправді, ми відвідали його дім. Наше уявлення про нього змінилось докорінно. Микола в оточенні старомодних диванів, крісел і килимів у маленькому будиночку. «Ніби актор у час відпочинку», – подумав я. Простір у вітальні був заставлений яскравими (та поширеними в Опішному) скульптурками, що відображають сцени з буденного життя. З якоїсь причини вони вважаються «сучасними» та «модними». Ними, поряд з традиційними гончарними виробами, був заставлений великий стіл. Уся квартира була нібито відділенням музею. Особливе місце серед усіх предметів було відведено великій фотографії Миколи Пошивайла з президентом України Віктором Ющенко.
Як люди стають гончарями, що заставляє їх узяти шматок вогкої глини та перетворити її на шедевр? Це питання, здається, дуже здивувало ремісника. Для чоловіка похилого віку, який усе життя прожив у такому малому селі, як Опішне, відповідь очевидна – він продовжував сімейну справу! Правду кажучи, навіть не справу, а перш за все мистецтво. Микола Пошивайло познайомився з гончарством у ранньому дитинстві. Він виготовляв свистунці, маленькі іграшки з глини, що свистять. Під час нашої розмови Микола Пошивайло теж працює з глиною: згадавши дитинство, за півгодини він створює чотири такі свистунці. У нього був хороший учитель – батько. Спостерігаючи за чаруючими рухами батьківських рук і таємничим вертінням гончарного круга, хлопчина відкривав для себе гончарство. Він навряд чи усвідомлював, що одного дня стане частиною історії родини.

Вірність традиції

«У мене були різні роботи», – продовжує ремісник, пояснюючи, що особисто його шлях до гончарства не був прямим. У різні моменти життя Микола працював токарем і механізатором. Це була звична робота для радянських селян. Проте, у 1968 році він почав працювати на гончарній фабриці у рідному селі Опішне. Відтоді аж до самого виходу на пенсію гончар творив у майстерні як традиційні, так і новаторські керамічні вироби.
Він не любить про себе багато говорити. Його досягнення говорять більше. Після десятиріч занепаду він відновив «фляндрівку», притаманний Опішному стиль розфарбування гончарних виробів. Характерний візерунок створюється розмазуванням нанесених вручну кілець зі свіжої кольорової глини всередині казанків. Як йому це вдалось? Микола Пошивайло відповідає просто: «Достатньо відчувати глину в руках і те, як це робили наші предки». Не дивно, що його праці виставлялись у всьому СРСР, а також на Заході. Це було надзвичайним досягненням навіть для добре відомих митців. Але в одному з аспектів роботи він відійшов від традиції. Свої роботи він розфарбовує самостійно, хоча більшість гончарів Опішного доручають це завдання дружинам. Робота з глиною, виготовлення казанків та іграшок – це все, чим він займається останні 40 років і що йому дуже подобається. І цього було достатньо літньому чоловікові з віддаленого села, аби стати популярним. Неймовірно! Але справедливо.