Головний лікар: У першу чергу лікар

Просто все

«Що для мене означає моя робота? Здається, просто все…» Любов Коваленко (56 років) працює у Бердянському клінічному санаторії у курортному містечку біля Азовського моря з 1984 року. Медичну освіту вона здобула у Запоріжжі та повернулась до Бердянська на роботу у дитячій лікарні, де пропрацювала кілька років. «Мені було дуже приємно працювати з дітьми, але моєю мрією було стати рентґенологом. Не можу пояснити чому, та ця спеціальність приваблювала мене найбільше». Любов пройшла 4-місячний курс навчання в омріяній галузі, після якого її запросили до санаторію «Бердянськ». З того часу вона пропрацювала у ньому вже 23 роки. «Тоді тут з’явилося вакантне місце, тож я з радістю скористалась нагодою», – пригадує вона.

Стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе

«Перш ніж призначити курс лікування, я розмовляю з усіма людьми, що до нас приїжджають. Ми робимо все, щоб задовольнити потреби кожного пацієнта». Головний лікар приділяє кожній новоприбулій людині значну частину свого часу: вимоги та графік лікувальних процедур встановлюються в індивідуальному порядку. Вагомим є також психологічний аспект: «Хочу, щоб всі в нашому центрі були задоволені. Я намагаюсь знайти спільну мову з кожним, хто до нас звертається. Усі люди різні. Але всі вони цікаві та більш ніж заслуговують на увагу!» Ось девіз, якого Любов додержується як у житті, так і в лікуванні: «Стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе».

Як велика сім’я

У санаторії чимало історій, схожих на дивовижне зцілення, хоча лікарі не вірять у диво. «Часто до нас звертаються з дуже серйозними невиліковними хворобами. Ми не можемо їх зупинити та повністю відновити здоров’я. Але можемо сповільнити хід їхнього розвитку та не допустити загострення. Ми також здійснюємо реабілітацію після цілого ряду травм і захворювань. Як лікаря мене найбільше радує коли люди одужують за час перебування у нас».
Іноді навіть вже після повернення додому пацієнти дзвонять, щоб подякувати лікарям. Така вдячність додає Любові відчуття справжнього щастя. Іноді люди повертаються знов наступного року. Іноді приїжджають їхні родичі та друзі. «Ми як велика сім’я. Нам відома історія кожного з пацієнтів. Вони – частина нашого життя», – каже Любов. Її найближчим родичем є донька Юлія (31 рік).

Магія посмішки: чини за словами своїми

Любов упевнена, що одним із головних чинників одужання є настрій пацієнта. «Я завжди кажу пацієнтам: вірте у лікування, насолоджуйтеся ним, нехай посмішка не сходить з вашого обличчя, і ви відчуєте себе краще. От побачите!» Любов сама робить те, що рекомендує іншим. Вона дуже позитивна, а її посмішка, що часто грає в неї на вустах, тепла і чарівна.

Текст Олена Савельєва, Україна
Фото П’єр Жанмужен, Франція