Сало: Українці перетворюють свинячий жир на делікатес

Якщо ви не куштували борщу, вареників і сала, то ви не бували в Україні. Сало – справді виключно українська страва. В інших культурах практично неможливо знайти його відповідника. Але чому? Що таке сало? Яке воно на смак? Дізнайтесь більше про сало в усіх його проявах зі статті місцевого автора під назвою «Міф про український наркотик» і німецького – «Сало випадково… смачне!».

Міф про український наркотик

Що таке – українське «сало»? Перші труднощі з’являються вже при перекладі цього слова. Точного відповідника поняттю, яке українці називають салом, в англійській мові немає. Це – шмат плоті зі спини свині, в якому міститься кілька (або жодного) тонких прошарків м’яса в товстому шарі жиру. Саме так ми спробували пояснити значення цього слова новій колезі зі США, яка незадовго до цього приїхала до України. Судячи з виразу її обличчя, вона не дуже прагнула відразу на нього накинутись. Однак, проявивши відчайдушність, вона сказала: «Якось я його обов’язково скуштую…».

Український наркотик?

Про сало в Україні ходить багато анекдотів. Наприклад:
На українській митниці.
«Наркотики, зброя, валюта?»
«Наркотики».
«… Але ж це лише сало!»
«Так, але для мене це наркотик».
Що сало означає в цій країні? Невже це – справді улюблена страва всіх українців? Про нього в Україні дуже часто говорять. Дізнавшись, що ви – з іншої країни, місцеві обов’язково спробують почастувати вас салом. Його варто скуштувати. Особливо з житнім хлібом, часником та українською горілкою. Та це ще не означає, що українці споживають його щодня. Я – українка, однак не можу ковтнути навіть тоненького шматка. Та мушу зізнатися: таке ставлення є радше винятком, аніж правилом.
У цілому, сало має в цій країні велике значення, проте його культ є міфом. Хоч і кумедним. Такий стереотип заохочують самі українці. Наприклад, вам можуть сказати, що таємниця вроди українських дівчат криється у салі! Кожному народові потрібно щось виняткове, щоб ним похвалитись. То чому б не дарунком від свиней? Звичайно, серед інших, серйозніших, предметів гордості.

Дике сало та мандри свиней

Нещодавно мені до рук потрапила книга, присвячена салу. 57 сторінок про сало: його історія, рецепти приготування, страви та народні жарти. Мені дуже сподобались заголовки розділів, наприклад: «Дикі свині та дике сало» і «Мандри свиней». Умерти від сміху! В моїй уяві постала стомлена від довгих мандрів свиня, яка опинилась в Україні, і я не могла стримати посмішки. На мою думку, ці назви – найдотепніші жарти у книзі.
З іншого боку, якими б кумедними вони не були, ці назви цілком обґрунтовані. Свині завжди високо цінувались в Україні. Спершу наші предки полювали на диких кабанів, а потім їх приручили. Їхнє м’ясо сторіччями було особливістю місцевої традиції. Деякі історики також стверджують, що українські свині багато завдячують Великобританії. У XVIII-XIX сторіччях свинячий жир був популярним серед британських моряків, які змащували ним корабельне оснащення. З цією метою у Великобританії розвели породу з особливо товстим прошарком жиру. Вона й поширилась усією Європою. Та в різних країнах її спіткала різна доля. У Польщі її схрестили з місцевими породами, і вона втратила деякі свої достоїнства. У Росії її не дуже сприйняли, бо вона прийшла із Заходу. Найбільшої поваги свиня здобула саме в Україні. Безперечно, не через мореплавство.
У нашій країні сало подається у різному вигляді. Наприклад, на десерт. Ні, це не жарт. Я бачила рецепт страви, інгредієнтами якої є сало, шоколад і яблука. Було б цікаво її скуштувати… Колись. Правду кажучи, я віддаю перевагу курятині. Мабуть, почекаю, доки свині не навчаться літати…

Сало випадково… смачне!

Сало може мати дуже гарний смак. Враховуючи, що сало – це особлива українська назва жиру зі спинки свині та продукції з нього, і що останні 17 років я був вегетаріанцем, який нещодавно приїхав до України, це твердження, вочевидь, потребує деякого пояснення.
Мій колега нещодавно також прибув до цієї країни й попросив мене зводити його до ресторану, щоб спробувати українську кухню. От ми й пішли в один заклад у центрі міста, який на ній спеціалізується. Коли ми чекали свого замовлення – борщ, пампушки з часником і вареники, нам безкоштовно подали кошичок з хлібом і трьома смачними соусами, щоб його змастити. Два з них містили редиску та мали гарний смак. А третій був надзвичайним. У ньому було багато свіжого часнику в маслі. Я з’їв з ним половину хлібу та подякував Богові, що мій співрозмовник не любить часник. Я був на сьомому небі: ця страва набагато перевершила всі українські делікатеси, які ми їли потому.
Як і в більшості вегетаріанців, за всі ці роки в мене розвинулось відчуття, яке можна назвати «м’ясним радаром». Це стосується навіть страв, які люди, що споживають м’ясо щодня, на перший погляд назвали б пісними. Уявіть собі мій подив, коли під час опису нашого замовлення кілька тижнів по тому всі присутні українці погодились, що я їв славнозвісне сало.
Спершу це мене шокувало. Проте я це пережив, бо ніколи не був фанатичним прихильником вегетаріанства. Так чи інакше, те, що я їв, було надзвичайно смачним, і ця помилка не мала жодних серйозних наслідків для моєї вегетаріанської системи травлення. У цьому є позитивний бік: тепер я можу заявляти, що їв те, що один з моїх студентів назвав «українським наркотиком. Ми без нього не можемо». Хоч я й не став від нього залежним і воно не змусило мене змінити вегетаріанський спосіб життя, я досі вдячний долі за можливість скуштувати сало – частину української спадщини.

Текст Олена Савельєва, Україна та Алекс Гьодде, Німеччина
Фотографii П’єр Жанмужен, Францiя
Переклад з англійської Маркіян Плесак, Україна