«Домовласники»

Перші два рази, що мені довелось виселятись з квартири у цій країні, могли б так само статись деінде. В обох випадках дитина власника чи власниці одружилась і хотіла поселитись у квартирі разом з чоловіком чи дружиною. У більшості країн право використання власного майна для себе або родичів важливіше за будь-яке право наймача цього об’єкту нерухомості. Мені просто не поталанило у тому, що таке трапилось двічі поспіль за один рік. Окрім того, в обох випадках зі мною повелись доволі добре, давши мені достатньо часу для підготовки. Доволі добре, бо в Україні слово «власник» чи «власниця» краще зберегли своє оригінальне значення ніж у західних країнах. Вони правлять у своїх квартирах як справжні монархи. Це не завжди відбувається так жорстко, як у випадку останньої зміни квартири. Там власниця сказала, що хоче підняти орендну плату на 50% і попросила розглянути цю нову пропозицію. Наступного дня вона оголосила, що у неї вже фактично була людина, яка готова платити за новою ставкою і збиралась вселитись через п’ять днів. І це після того, як я прожив там майже цілий рік. Жодна з цих подій неможлива у більшості розвинених країн. Зазвичай, існують правила про відносну суму, на яку орендна плата може бути піднята за певний період часу, а також про мінімальний термін, за який про це мають попередити. В Україні все інакше. Частково через те, що тут ще недорозвинена правова система, яка ще не повністю трансформувалась з радянських часів і дає мало можливостей для застосування тих норм, які вже введені у дію. Але у тій же мірі це є свідченням ставлення. Володіння помешканням вважається не лише бажаним ідеалом, а й нормою. Як тут часто буває, відхилення від норми є чимсь підозрілим і не заслуговує на повагу. У багатьох відношеннях власник не повністю передає вам квартиру на період оренди. Він просто дозволяє вам частково та тимчасово користуватись тим, що у значній мірі є його власністю. Написане далі може проілюструвати, скільки з них вважає її до певної міри розширенням власного помешкання. В одній із моїх квартир у спальні була замкнена на ключ комірчина, ключ до якої я ніде не міг знайти. Роздуми про те, що у ній було, незабаром перетворились для мене і моїх друзів на нерегулярне заняття – мабуть, у тій комірчині справді була якась таємниця. Лише під кінець мого проживання там з’ясувалась набагато банальніша правда. Подзвонила власниця і сказала, що зайде та забере деякі речі, які там зберігались, і натомість покладе щось інше. От звідти й вийняли картини і килим, а поклали валізу та лампу. Те, наскільки природно вона все це виконала, вказало мені, що вона вважала цю комірчину відокремленою від моєї квартири, своєю власністю, а мене – іноземцем лише з тимчасовою туристичною візою у своїй квартирі – при чому візовий збір повинен виплачуватись першого числа кожного місяця.