Петриківка: чи б’ється серце українського центру народного живопису? Андрій Пікуш: Пульс Петриківки

Андрій Пікуш | фото Роман РадченкоПід час нашої прогулянки мокрими, брудними вулицями очі Андрія Пікуша, що сяють від ентузіазму, є чи не єдиним свідченням того, що живопис у Петриківці ще не вмер. Саме ця людина безперестанку нагадує нам, що ми дійсно знаходимося у відомому центрі народного живопису. Він не схожий на директора, але саме він допоміг єдиній художній майстерні, яка тут ще збереглась, побороти складні часи після розпаду Радянського Союзу. Мабуть, головним чином завдяки йому нам був сенс сьогодні приїхати сюди.

Він зайнявся живописом рано, у віці одного року, зробивши перші кроки до гарно намальованої квітки на глиняному казанку. «Він, буз сумніву, стане великим художником», – казали його родичі, і не помилились. Залишитись без таланту для нього було просто неможливо – його велика тітка, Тетяна Пата, – одна з найвідоміших українських народних художниць. І він каже: «Мені пощастило у тому, що я зміг навчатись у людей, які, як Гомер, творили справжнє епічне мистецтво. То була справжня українська традиція, не зіпсована радянським та російським впливами».

Його диплом з училища образотворчого Андрій Пікуш | фото Роман Радченко мистецтва – єдине формальне підтвердження професійних навиків. Його переконували вступити до університету, та він відкинув цю пропозицію. «Натомість, я вирішив піти на роботу. У мене вже були проблеми через дипломний проект – картину під назвою «Похорони в селі». Політичний клімат у країні не допускав згадок про цю сторону життя – потрібні були лише позитивні події. Я чітко усвідомив: що більше займатись навчанням і науковою діяльність, то більше проблем буде з владою».

Він повертається до Петриківки і починає працювати на місцевій фабриці народного мистецтва. Незабаром береться за викладання та започатковує курси живопису. Коли ж виникає потреба в окремому приміщенні для школи, Пікуш зупиняється на нетрадиційному рішенні. «То була найбільша авантюра мого життя. Я звернувся у державний банк за великим кредитом, знайшов поручителя – і одержав його! Ми відремонтували стару занедбану будівлю, де ощадна компанія зайняла перший поверх, а наша школа – другий». Влада ігнорувала цей проект до тих пір, поки сама не зацікавилась у будівлі. Та, попри все, у дітей є приміщення для занять малюванням навіть сьогодні.

Андрій Пікуш | фото Роман РадченкоВірний своїй пристрасті до малювання, Андрій почав працювати звичайним художником у так званому «Художньому фонді» Петриківки, на фабриці, де різні предмети прикрашаються фольклорним розписом. «Я був вражений тим, наскільки примітивні вироби ми там випускали, – згадує він. – Ті чорні пластмасові тарілки були пародією на оригінальні стилі фольклорного живопису». Йому вдалось перейти на інший матеріал – дерево, і це принесло Художньому фонду успіх. Він вперше взяв участь у Всесоюзній художній виставці і зміг змінити ставлення до Петриківки – його вироби з дерева займали центральну частину виставкової зали!

Протягом наступного десятиріччя Андрія підвищують до посади директора Художнього фонду, на якій він відроджує автентичні стилі місцевого фольклорного живопису. З розпадом Радянського Союзу він організовує приватну компанію, на якій вдається працевлаштувати сорок з колись двохсот художників. До сих пір це єдина компанія, що офіційно виготовляє у селі вироби фольклорного мистецтва. «Звісно ж, тими зарплатами, які ми можемо платити, нічого пишатись – вони просто мізерні й становлять 400-500 гривень. Але у нас є маленька виставкова зала, що приносить певний додатковий дохід, – каже Андрій, продовжуючи, – гадаю, основні труднощі вже позаду. Проте, наше майбутнє невизначене. Уряд любить поговорити про українське культурне відродження, та вони нічогісінько не зробили, щоб нас підтримати».

Коли ми виходимо з його кабінету, він здається єдиним, хто несе на своїх плечах всі проблеми, про які продавці «справжніх» петриківських виробів на вулицях великих міст й гадки не мають. Та він настільки захоплений, настільки впевнений, що лише тінь смутку, яка час від часу промайне його обличчям, нагадує нам, що цьому центру справжньої України досі загрожує вимирання.

Маєте власну думку стосовно матеріалу? Будь ласка, залиште коментар.

XHTML: Ви можете використовувати ці теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Хмарка тегів

Календар

Серпень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031