13 січня за народною традицією святкується Щедрий Вечір.
Це ще одне дивовижне за своєю гармонійністю поєднання стародавнього язичницького звичаю з християнською традицією. За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.
Одного разу, коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир «Безпальчик-Васильчик», який з нею і одружився.
За християнським же календарем — це день преподобної Мелани, першої з знатних римлянок, яка «з юних років прагнула до Христа, спрагла тілесної непорочності і уражена Божественною любов’ю», та яка народилася в християнській родині…
У народній традиції ці обидва свята об’єдналися і тепер святкуємо Щедрий вечір, або свято Меланки.
Зранку цього дня починають готувати кутю. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.
З вечора до півночі щедрувальники обходили оселі: спочатку дітлашня, потім молодь. «Меланку» грав перевдягнений парубок-жартівник, супроводом якому служила велика жартівлива компанія: «орач» із чепігами від плуга, «сівач» із сівнею через плечі, «дід» із гарапником, «ведмідь», «журавель», «коза»…
То мабуть з тих пір до нас дійшов вислів «водити козу». Нічого не нагадує?
Водили «Меланку» й дівчата. Найкраща дівчина вбиралася «нареченою» — вінок, стрічки, багато намиста, інша за молодого, що звався Василем (тим самим, Безпальчиком). Усі ж інші дівчата були дружками.
Опівночі, за народним повір’ям, «Меланка» мала одружитися з «Василем». Тож шлюб Меланки і Василя символізував перший крок до Нового Року, упевнений і веселий…
Підготувала Анна Сорока
